Ми продовжуємо публікувати цикл історій про героїв, які не вмирають.

15 червня 2015 року під час виконання бойового завдання неподалік села Кряківка Новоайдарівського району Луганської області старший солдат, кулеметник розвідувального взводу 24-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України Кирило Забєлін отримав тяжке поранення, несумісне з життям. Не минуло й двох місяців, як він потрапив у зону АТО….
Народився Кирило 1992 року у місті Бериславі Херсонської області. Після закінчення другого класу родина переїхала до міста Обухів Київської області. Ріс Кирило у звичайній родині, був пустуном і улюбленцем своїх бабусь – Тетяни і Лариси. Умів дружити, поруч з ним ніколи не було сумно, бо він щедро ділився душевним теплом з близькими людьми.
Після закінчення школи працював слюсарем на заводі інженерних машин.
З гордістю говорить про сина батько: «Він був дуже активним, фізично дужим, займався спортом, міг за себе постояти і за інших вступитися. Проходив військову службу в Керчі морським піхотинцем. У 2011 році в Феодосії склав присягу на вірність Україні. І ніколи її не порушив».
– Кірюша не міг без сліз спостерігати за подіями, що відбувалися на Майдані в Києві взимку 2014-го року… Дуже переживав за майданівців, – пригадує його мама Ірина. – Він був копією свого тата, і зовні і по характеру.. Не за віком розсудливим. «Мамо, я хочу, щоб ти жила краще», – сказав мені, коли прощалися перед поїздкою а зону АТО. Коли запалав схід країни, у сина якось непомітно заграв войовничий дух патріота і, неначе джин, вислизнув на волю…
– Йому б жити та й жити, – крізь сльози говорить бабуся Лариса. – Коли ми намагалися відговорити його від участі у війні, сказав, що буде захищати Батьківщину до останнього… Хай навіть залишиться один, буде боротися за свою землю. Ніхто не міг його відмовити, аби не поспішав підставляти життя під кулі…».
За два дні до смертельного поранення Кирило зателефонував батькові і повідомив, що їх направляють в Луганськ. Попросив не говорити мамі.
15 червня 2015 року ввечері о пів-на-двадцяту розвідувальній групі збройних сил України довелося вступити в бій з диверсійно-розвідувальною групою ворога неподалік села Кряківка Новоайдарівського району Луганської області. Кирило отримав смертельне поранення.
Родина тяжко пережили смерть сина і онука. Батьки повернулися до Берислава, аби бути ближче до рідної землі, яка стала останнім прихистком їхньому синові… Брат Денис охоче ділиться спогадами про Кирила:
– Ми дружили, допомагали один одному, секретів у нас не було, Брат мріяв купити якийсь крутий мотоцикл… «Каласакі-нінзя», здається. Не судилося…
Побратими, які проводжали Кирила в останню дорогу, говорили про нього дуже тепло, як про світлу, веселу, позитивну, героїчну людину».
Указом Президента України №473/2015 від 13.08.2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Забєлін Кирило Валерійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Любов Гаражій,  член НСЖУ