kartinka

Крим Рідний: Сльози Олександра Гріна

Олександр Грін – це одне з імен-візитівок Криму в цілому та Феодосії зокрема. “Пурпурові вітрила” – це романтична казка, в яку вірять і діти, і підлітки, і дорослі. Проте доля автора безсмертної повісті була дуже важкою. А чому сльози і як це пов’язано із сьогоденням? Про це – далі.

4151-8-1

Олександр Грін був натурою дуже романтичною. “Революцію” 1917 року письменник зустрів піднесено, наче прелюдію до “світлого свята відродження”, коли не буде вічної дизгармонії між життям та ідеалом, коли людина буде вільною. Щойно отримавши звістку про переворот, Грін пішов “пішки на революцію” (так він назвав свій нарис, який у 1917 році було опубліковано в альманасі “Революция в Петрограде”, де описав свою подорож з Фінляндії, куди був засланий у серпні 1916 року за образу царської родини).

Лютневому перевороту Олександр Грін присвячує глибоко громадянський вірш “Колокола”, де виступає прибічником братерства та єдності. Правда, щось нагадує? Братерство, єдність, Крим 2014 року… Олександр Грін живе в очікуванні майбутніх змін:

Звучат, гудят колокола,
И мощно грозное их пенье…
Гудят, зовут колокола
На светлый праздник возрожденья.

Пусть рухнет свод тюремных стен,
Чертоги сытого богатства,
Сольются все под сенью братства,
И узники покинут плен.

Розчарування “революцією” було неабияким. Після творів, сповнених романтичними революційними очікуваннями (“Спор”, “Петроград осенью 1917 года» тощо) , настає черга творів, де чітко проглядається важке розчарування від нездійсненності мрій (“Восстание”, “Рождение грома”, “Маятник души”). Остаточно романтичні мрії зникають у письменника після запроторення до лав армії під час громадянської війни. Звідти він повертається не просто тяжко хворим, а ще й без копійчини для існування. Друзі письменники, зокрема Максим Горький, тоді дуже допомогли Олександру Гріну.

muzej-grina-2З 1924 до 1929 року Грін проживав у Феодосії – там наразі є літературно-меморіальний музей Олександра Гріна. Цей дім став частиною здійсненної мрії письменника: стара будівля неподалік моря, романтичний район міста, тиша і спокій навкруги. Проте скрутне становище і хвороби переслідували письменника до кінця життя.

Стан багатьох романтиків анексії Криму наразі дуже схожий на стан видатного письменника. Із тією лише різницею, що Олександр Грін швидко зрозумів свою помилку і визнав її, а сучасні прихильники “русского мира” в Криму – ні. Те, що наразі відбувається у Криму, дуже схоже на “революційні” події 1917 року і подальших подій громадянської війни: невиконання обіцянок “революціонерів”, поступове збідніння населення, гальмування розвитку господарства тощо. В мистецькій сфері також відбуваються дивні події, які окрім сліз, образи і злості, інших емоцій майже не викликають:

1. Поступово підтоплюється галерея Айвазовського, яка за часів української влади підтримувалась у належному стані. У депутатів це викликає “шок” та “занепокоєність”, проте далі вивезення картин за межі Криму справа не рушилась.

2. В інформаційному полі не висвітлено фінансування мистецької сфери, хоча наразі – ера відкритих даний і будь-який рух творів мистецтва в материковій Україні відслідковується доволі легко. В Криму із цим важко.

3. Масово знищується все, що носить ознаки українськості. Наприклад, знищення українсько-канадського відділення найстаршої в Криму бібліотеки – Бібліотеки ім. Лева Толстого.

Якби митець побачив, що сьогодні відбувається в його улюблених куточках Криму, напевне заплакав би: настільки це схоже на те, що відбувалось за його життя. Який висновок із цього? Крим не приймає російської анексії, а отже, лишається українським, рідним.

#крим_рідний

Євгенія Вірлич

Please like & share:
Крим
крим рідний
олександр грін
феодосія