З серпня минулого року розпочали свою роботу не байдужі підприємці з «Херсонської чайки». Волонтерами вони стали за покликом душі, адже не змогли стояти осторонь подій в Україні. Голова «батальйону» Ігор Осауленко  і волонтер Наталя Бреус розповіли свою маленьку патріотичну історію.

Як розпочалася Ваша діяльність волонтерів? Чому саме Ви?

• Ніхто з нашої команди раніше доброчинністю не займався. Практично всі, хто в нас зараз є в команді, усіляко підтримували Майдан, допомагали. Коли ж ці події скінчились, ми почали свою роботу як волонтери. Ми не працювали ні від якого фонду чи організації, практично усі організатори руху – підприємці, тому витрати на перевезення в нас лише «із власної кишені», а на зібрані кошти закуповуємо необхідні речі для бійців, – розпочав історію Ігор.

• За весь час нашої діяльності до нас долучилися багато інших небайдужих людей. Тож, коли Ви чуєте назву «Волонтерський батальйон «Херсонська чайка», одразу ж повинні розуміти – ми не організація, ми – просто група людей, які займаються волонтерською діяльністю, – підмітила Наталя.

Спершу організатори хотіли  прибрати слово «батальйон» з назви, але передивившись історичні дані (було багато прикладів «жіночих батальйонів»), все ж залишили.

Розкажіть будь ласка про вашу буденність, яке для життя для Вас вже звичне?

• Мої знайомі, друзі, родичі кажуть що волонтер – це вже як манія. В наших буднях вже немає звичного життя, ми з жагою і повною віддачею поринули в допомогу військовим. Ще жодного дня не було, щоб наш колектив не замислився «як би скоріш зібрати потрібне для бійців, і якомога швидше відвезти». Кожен з нас зайнятий своєю частиною загальної справи: дівчата готують сухі пайки, пиріжки, хтось з них в’яже теплі речі, хлопці вишукують де краще знайти потрібні речі, організовують машини, відвозять зібране. Кожен з нас вже не уявляє і дня без нашої спільної  діяльності, – діляться волонтери своїм враженням.

Кому саме ви допомагаєте, адже допомогти абсолютно усім – неможливо. Є якісь окремі бійці, якими ви опікуєтеся?

• Починали ми з Каланчацького району, ще спочатку, коли хлопці були одягнуті в особисті речі, коли в них не було майже нічого. Ми допомагаємо бійцям, які знаходяться на території Херсонської області. По можливості і потребі виїжджаємо в зону АТО, але ж більше намагаємося допомоги бійцям, які дислокуються у нашому регіоні. Ще з осені ми кожний тиждень відправляємо цілі колони машин з «гуманітаркою». Ви знаєте, коли до бійців приїздять такі «подарунки», вони радіють їм наче діти. Щиро, з непідкупними емоціями і посмішками, вояки приймають нас, як рідних, – розповідає Ігор.

• Хотіла повідати одну історію: коли ми зібрали медикаменти та привезли на пункт призначення, до нас вийшов медик. З великим захопленням і радістю обійняв пакунки, одразу ж переглянув подарунок, подякував і з шаленою радістю побіг опановувати привезене. В них просто не було всього, що ми привезли, потрібні ліки були дуже важливі для бійців», – поділилася Наталя Бреус.

 Чим Ви ще займаєтесь окрім допомоги воєнним?

• Нещодавно ми розпочали спілкуватися з молоддю, приїздимо до шкіл, та розповідаємо діткам про нашу державу, намагаємося привчати до патріотизму ще змалечку. Бо діти – це наше майбутнє, і їх правильне виховання залежить від кожного з нас також. Дітки охоче малюють для воїнів патріотичні та зігріваючі душу малюнки, їхні батьки також не стоять осторонь – по можливості, дізнавшись про нас, допомагають і «катанками», і фінансово, і теплими речами. Кожен робить свій внесок у спільну справу. Був доволі ексцентричний випадок, стосовно інформаційної блокади нашого ворога. Солдати розповіли історію, яка дуже карбується в пам’яті. Не можу уточнити де саме, але вийшло от як: хлопців в рамках ротації перекинули на місцевість біля дитбудинку. Маленькі хлопчики та дівчатка відсиджувались у підвалах будівлі та дуже боялися виходити, бо «бандерівці, можуть їх з’їсти». Вони піддались інформаційній пропаганді ворога, і коли наші вояки, крок за кроком розвінчували цю інформацію, дітки були дуже здивовані і раді тому, що все ж українці дійсно добрі і щирі люди, а не ті люті звірі, як це описує російська пропаганда. Дітки частенько отримували від солдатів солодощі, смаколики та просто щиру любов, бо в багатьох з хлопців вдома такі ж самі дітки і батьківські почуття переповнювали наших захисників. Одним дзвінком вони замовили для діток на день Святого Миколая м’які іграшки, солодощі, і ми зібрали для них подаруночки, аби порадувати малечу, – діляться волонтери.

Можливо ви хотіли би що-небудь побажати українцям, солдатам?

• Побажання звісно є: миру, дуже хочеться бачити наш край захищеним та сильним. Тільки тоді ми можемо спати спокійно.

Історія волонтерів на цьому не закінчується, робота продовжується, а завдання кожного з українців допомагати державі скоріш вийти з цього становища. Після бесіди волонтери ще поділилися переживаннями стосовно того, що вже на носі птеепління, і потрібно замислюватися над доставкою солдатам питної води.

Потім з усмішкою волонтери побажали усім миру і розбіглися у своїх вкрай важливих справах.

Максим Бурич