Ім’я справжнього Героя Влада Ковальова рідко вимовляють повністю – Владислав, адже для багатьох він так і залишився мужнім військовим лікарем і відданим Другом Владом. Сьогодні Влад Ковальов мав би вступити у вік Христа, але йому назавжди залишилось 30….

Наприкінці серпня 2014 року Україна із болем у серці та сльозами на очах дивилась новини, які сповіщали про перебіг жахливого протистояння, який отримав назву “Іловайський котел”. Саме в Іловайському котлі і загинув молодий і талановитий військовий хірург, який всього за 10 днів на фронті встиг врятувати чимало життів.

Влад Ковальов народився 10 січня 1984 року в Херсоні. Навчався у школі №36 та фізико-технічному ліцеї. Отримав вищу медичну освіту у Харківському національному університеті ім Каразіна. Працював у херсонській лікарні ім. Тропіних та відомчій лікарні при УМВС

Влад був активним учасником Революції Гідності. Саме тоді від очолив медичну службу херсонського Євромайдану. Під час захоплення Криму російськими військами у березні 2014 року вступив до лав херсонської Самооборони і створив загін з медиків-волонтерів задля чергування біля Херсонської ОДА та надання медичної допомоги містянам, що охороняли будівлю від провокацій проросійських сил.

Саме Владові належить розробка розвантажувального медичного жилету – аналогу військового розвантажувального жилету, в якому можна зручно розмістити медикаменти, а в разі потреби – за його ж допомогою евакуювати з поля бою поранених. Сьогодня розробку Влада активно використовують медики в бойових умовах.

Влітку 2014 року Владислав записався добровольцев до батальону особливого призначення “Херсон”, з яким 19 серпня рушив на передову. Вже за кілька днів батальон потрапив до оточення, де Влад разом із іншими колегами оперували поранених – у ті дні їх було чимало. За спогадами медика батальйона «Миротворець» полковника Всеволода Стеблюка, знаходячись під постійним артобстрілом в Іловайському депо, Влад під паровозом, в оглядовій ямі, виконав найскладнішу операцію – пришив бійцю розтрощену вибухом кінцівку руки. Інші лікарі в цивільних умовах радили б ампутацію, але Влад вирішив спробувати. Справа ускладнювалась антисанітарними умовами – внаслідок артобстрілів в депо стояла густа завіса пилу. З пластикової пляшки Влад зробив стабілізуючу шину, знайшов трубки для дренажу. Під час операції він жартував: “Зараз Херсон покаже вам майстер-клас!” Боєць «Кот» вижив. Рука вціліла.

Сьогодні бійці із величезною повагою і сумом згадують свого “Дока” Влада Ковальова, який загинув 29 серпня 2014 року – в “зеленому коридорі”, де українські Герої втрапили під прицільний щільний вогонь проросійських бойовиків. Востаннє Владислава бачили, коли, знаходячись під обстрілами, побіг в «зеленку» за пораненими бійцями…

У Влада залишилась дружина та двоє маленьких дітей. Дружина Влада Вікторія Вагнер продовжує світлу сімейну справу порятунку людей, зокрема провадить благодійну діяльність.

Тепер на передовій працює реанімобіль, який носить ім’я «Влад Ковальов». За особисту мужність та героїзм, проявлені на захисті державного суверенітету та територіальній цілісності України, вірність присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За Мужність III ступеня» посмертно. В 2016 році нагороджений орденом «Народний Герой України» посмертно. У програмі, яка вийшла у перший день народження Влада після його смерті, про нього згадують рідні і близькі, побратими і священнослужителі.

Дуже тепло Владислава згадують його друзі, які разом із ним під час Революції Гідності боронили Херсон від окупантів.

Юрій Пекеліс після похорону Владислава:

Вчора поховали Влада. Для мене залишився його образ в цей день – коли рушник великий був на площі. Він, як завжди, посміхався і був великим оптимістом. Тиждень тому поховали Руслана. Для мене залишився образ, коли ми їздили до Козакова. Руслан – рішучий, безкомпромісний. В цих двох хлопцях було спільне: вони прийшли на Майдан і на захист ОДА не заради грошей, піару чи якихось політичних цілей, вони прийшли заради своєї країни. Ми повинні не зупинятись і не тільки перемогти окупанта, а і змінити країну, щоб загибель хлопців не була марною… Мої спогади про Влада і Руслана залишились саме такими і сьогодні, а образ Влада – такий, як на світлині.

Анастасія Войнаровська:

“Мабуть люди, які народились у період Різдвяних свят, сповнені любові і тепла в найбільшій мірі, вони особливі… Саме таким був Влад! Важко писати чи говорити про Влада в минулому часі, адже для нас він завше живий… Коли стало відомо, що нашого Дока більше немає в цьому світі, важко було повірити в те, що це правда, до останнього чекала, що він зайде і випалить якийся свій особливий жарт, іноді зрозумілий тільки найближчим! Владік наскільки любив життя, що важко повірити, що воно, його життя, так швидко минуло, загасло… Хоча, ні, воно не згасло і не згасне ніколи, це лишень фізично його немає з нами, але він живе у наших серцях, думках, літає поміж нас янголом і прикриває нас своїми крильми. Не знаю, чи можна уявити собі більш світлу і позитивну людину! Так, це – людина-позитив, людина з нескінченною енергією, вічний двигун, який приносив у цей світ тільки добре, тепле і для когось незбагненне! В цей тяжкий період багато хороших відданих хлопців і мужчин, не озираючись на якісь обставини і власні життєві цілі, пішли захищати свою Богом дану землю, свої домівки, свої сім’ї… На жаль, кращі йдуть від нас. Влад – то людина, яка не жаліла себе, яка жила на усі 100% і віддавала себе спільній світлій справі! Це безмежний приклад альтруїзму, жертовності і любові до своєї Батьківщини і свого народу. Я вірю в те, що він буде гарним прикладом для майбутніх і нинішніх підростаючих поколінь! Це наш сучасний лицар, який віддав своє життя Україні! Саме завдяки таким людям ми живемо і дихаємо вільно рідним українським повітрям, ростимо синів і дочок, сіємо зерно, пишемо вірші, дихаємо життям на повні груди! Влад виконував свою місію на війні не лише, як захисник, але й не покидав тої справи, в якій він справді мав безмежний талант, талант хірурга, лікаря від Бога… Та він умів лікувати не тільки тіло, але й душу. Він був і є гарним другом, який умів вислухати, дати пораду, дати копняка, якщо треба було, але зробити те неболяче і так, щоб мало найбільш позитивний ефект. Сльози накочуються на очі, коли згадуєш Дока, але й посмішка теж мимоволі трохи виблискує на обличчі, коли згадуєш цю світлу людину. Бо з Владом неможливо було не посміхатись! Це людина – просто мегапозитив! Таким світлим, добрим, усміхненим, вірним другом, талановитим лікарем, відданим воїном, добрим батьком Влад житиме у наших серцях, думках і душах! Так, для нас він житиме вічно! Сльози болю від втрати душать і не дають сказати більшого… Але, Владе, якщо ти чуєш, а ти точно нас чуєш і бачиш, то нам тебе дуже не вистачає! Ми любимо тебе, Владе! І пишу то не лише від себе, але й від імені всіх тих, хто знав тебе і хто не знав, але з щирою вдячністю згадує тебе, нашого захисника, який віддав за нас своє життя!“

Можна згадати іще чимало добрих слів на адресу Влада Ковальова – всі їх не вмістити в одній статті. Світла пам’ять Герою….