“Справжній революціонер ХХІ століття”. Руслану Сторчеусу мало б виповнитись 38
11 січня 2017 року Руслану Сторчеусу – справжньому Герою, який назавжди залишився в пам’яті молодим 35-річним чоловіком – мало виповнитись 38….
Звістка про загибель українських військових під час запеклого бою під Іловайськом у серпні 2014 року сколихнула не лише Україну, а й весь світ. Запеклі бої, які характеризувались підступними обстрілами з боку загарбників, призвели до того, що 29 серпня в районі хутора Горбатенко було знищено колону «Дніпра-1», «Світязя», «Миротворця», «Херсона» та «Івано-Франківська». Одним із перших загинув командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон» Руслан Сторчеус.
Відважний командир, Руслан Сторчеус мав жвавий і навіть вибуховий характер. Проте його вибуховість гармонійно поєднувалась із жагою до життя і прагненням до справедливості. Жага до правди і невимовна любов до своєї країни підштовхнули Руслана до боротьби – із перших днів Євромайдану він перебував серед активістів. Маючи дійсно харизму лідера, Руслан Сторчеус зібрав навколо себе чимало відважних патріотів, чимала кількість разом із ним вступили до лав батальйону “Херсон”. Недивно, що саме Руслан його і очолив. “Свобода варта того, аби її захищати”, – ці слова Руслана Сторчеуса в одному з інтерв’ю, здається, найбільш глибоко і точно описують життя Героя. Після свого призначення командиром батальйону Руслан Сторчеус говорив:
Я розумію, що наразі за своїм статусом я не маю права брати участь у подібних акціях (прим. – акціях протесту), я під контролем, я підпорядковуюсь, не маю права порушувати субординацію. Але я вважаю головним у цій ситуації в голові не змінитись, залишитись патріотом і боротись із несправедливістю. Я вважаю своїм завданням повернути довіру до міліції. Як би це не було банально, але хотілося б. Я в собі впевнений, у частці свого колективу я також впевнений – упевнений, що ці люди стануть на захист нашої країни. Хотілося б, аби цих людей було більше.
25 серпня 2014 року Руслан Сторчеус разом із водієм Олегом Пєшковим загинули у засідці терористів в Іловайську. Жахлива трагедія обірвала не тільки життя молодого і сповненого сил чоловіка і батька, а й сколихнула в горі країну, змусила вкотре замислитись про те, наскільки близьким може бути горе і наскільки підступною може бути війна. 31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нинішній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко, який також був майданівцем, згадував свою першу зустріч із Русланом:
Ми познайомились із ним на херсонському Майдані, потім разом їздили до Києва. Пам’ятаю, він мені хизувався: ось, мовляв, встановив рекорд – закинув триста шин!”
Згадує про Руслана Сторчеуса Анастасія Войнаровська, активіст херсонської Революції Гідності:
У серпні цього року ухвалено рішення про розробку детального плану сьомого кварталу 4-го Таврійського. У цьому плані буде передбачено зелену зону, де ми розгорнемо сквер. Це в районі житлових будинків на Сенявіна, 152 – Сенявіна, 156. Там була покинута засмічена територія, вона не мала балансоутримувача. Сьогодні вона вже очищена від сміття, виконано її розбивку”.
На зимовий період роботи призупинено – наразі триває розробка документації. Але навесні, на думку пана Линецького, вже можна вийти на затвердження детального плану і навіть висадити дерева.
Пам’ять про Руслана Сторчеуса назавжди оселиться в серцях херсонців, а його мрія про повернення довіри правоохоронним органам потроху втілюється в життя. Дай Боже, щоб і інші світлі бажання Героя також втілились в життя: про скоріше завершення війни, про повернення окупованих територій, про світлу дійсність і світле майбутнє незалежної, самостійної і вільної України.
Світла пам’ять Герою, який назавжди залишиться молодим….