Спуститись по сходах з четвертого поверху, відправити дитину до школи, сходити на шопінг із подругами, потанцювати, — все це видається абсолютно доступним і навіть іноді буденним. Тільки якщо Ви цілком здорові і не маєте жодних фізичних вад.

Восьмого березня в Україні традиційно вітають жінок, називаючи їх “слабкою статтю” та іншими начебто приємними словами, які втім сприймаються зовсім по-іншому. Насправді ж це навіть не зовсім свято, а скоріше пам’ятний день, який нагадує, що жінки вибороли для себе рівні з чоловіками права: право на професію та роботу, на участь у виборах тощо. Однак, виборовши ці права у чоловіків, жінки, які мають інвалідність або дітей із інвалідністю, продовжують щодня виборювати тепер вже у держави в цілому та у суспільства зокрема право на вільний доступ до об’єктів інфраструктури, до повноцінного життя. Саме про таких жінок-борчинь, які живуть у Херсоні, йтиметься далі.

Яна Лєбєдєва: інвалідність — не перешкода активному життю

Яну та її чоловіка Михайла знає мабуть вся активна херсонська громада. Активісти, громадські діячі, які захищають права людей із інвалідністю, — обидва мають інвалідність та пересуваються на візках. “Ревізії” Яни та Михайла — це відносна новація для Херсона, адже протягом довгого часу боротьба за права людей з інвалідністю та доступність були виключно паперовими поняттями. Кожен господар закладу, який цінує свої ресурси, вважає за потрібне запросити подружню пару для “інспекції” доступності — і Яна з Михайлом завжди залюбки долучаються. Щоправда, таких свідомих господарів не так і багато.

Яна Лєбєдєва, Федір Мячин, Михайло Лєбєдєв

“Суспільство, принаймні в Херсоні, не готове повністю прийняти до себе людей з інвалідністю, — розповідає Яна. — Людям здебільшого дуже важко зрозуміти, що ми не потребуємо жалю чи співчуття — ми прагнемо до гідних умов життя. Ми здатні все робити самі, без сторонньої допомоги — нам потрібно лише забезпечити доступність. До речі, це право нам гарантоване Законом. На жаль, це розуміють не всі, але вода камінь точить: думаю, із часом стане краще, адже ситуація в Херсоні вже покращується. Але боротись за свої права потрібно”.

Яна — спортсменка, майстер спорту України з легкої атлетики серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, майстер спорту України міжнародного класу, призер чемпіонатів Європи та Світу у штовханні ядра, метанні диску та спису на змаганнях людей з інвалідністю. Окрім того, переймається створенням доступного середовища та співпрацює з керівництвом міста.

Важко порахувати, скільки у подружжя Лєбєдєвих перевірених входів до будівель, ліфтів, понижень на дорогах та інших об’єктів, недоступність яких здорові люди навіть не помічають. Натомість для людей з інвалідністю кожен градус відхилення від норми може стати великою перепоною. Яна разом із чоловіком не просто інспектують, а займаються  просвітницькою роботою, спілкуються з власниками закладів, доносять інформацію про необхідність забезпечення доступності до мешканців Херсона.

Світлана Сорокіна: життя — у прагненні до доступності для всіх

Подружжя Сорокіних — Світлани та Івана — прекрасна сімейна пара з двома чарівними доньками. Молодша — Марійка — є дитиною з інвалідністю і має дуже складну форму ДЦП. Старша ж Анна — вже така собі доросла маленька дівчинка, яка  є опорою та допомогою для мами з татом, та найкращою сестрою для Марійки.

Світлана Сорокіна

“До народження Марії я не переймалась проблемами людей з інвалідністю, — розповідає Світлана. — Я просто не розуміла, наскільки це важливо. Згодом же, коли я стала помічати що так звані бар’єри обмежують не тільки моє і молодшої доньки життя, а є перешкодою для соціалізації і активної участі у житті всієї нашої родини, я стала активно долучатись до боротьби за доступне місто Херсон”.

Світлана намагається просувати ідею доступного середовища у нашому місті. Завдяки її зверненю до влади, громада стала активно обговорювати питання придбання комунального транспорту саме з низькою підлогою. З тих пір у Херсоні таки з’явились тролейбуси з низькою підлогою, а незабаром мають з’явитись і автобуси. “Ми маємо гуртуватись, — додає Світлана. — Мені було незвично приємно, коли до мого скромного звернення про тролейбуси з низькою підлогою долучились інші люди — часом зовсім незнайомі — і допомагають до сьогодні. Вірю в те, що наше місто незабаром нарешті отримає транспорт з низькою підлогою, який задовольнить потреби всіх мешканців, зокрема тих, які мають особливі потреби”.

Катерина Корчагіна: майже півстоліття захисту прав дітей

Вже понад 20 років Катерина Корчагіна очолює громадську організацію “Світло надії”. Ця організація покликана забезпечувати реалізацію творчих здібностей у дітей, які мають інвалідність, а також сприяти їхній освіті та всебічному розвитку. Щороку протягом 26-ти років проводиться незвичайний фестиваль “Ми все можемо!”, в рамках якого дітки, що мають інвалідність, можуть продемонструвати свої навички з малювання, танців, а також взяти участь у спортивних змаганнях. У 2016-му Катерина Борисівна, яка все життя пропрацювала в галузі освіти, отримала звання Почесного громадянина Херсона – саме “за вмілу організацію дитячого колективу, високі моральну та громадянську позиції, залучення дітей з обмеженими здібностями до суспільно корисної діяльності та їхньої адаптації в соціумі”.

Катерина Корчагіна

“В СРСР поняття “дитина з інвалідністю” не було, — згадує Катерина Борисівна. — Було нікчемне та образливе “інвалід”. Більш того, вся інфраструктура була спрямована на те, щоб якомога менше про це говорити і робити вигляд, що у нас “все добре”, і таке поняття, як інвалідність нашого суспільства наче не стосується. Проте дітки з інвалідністю народжувались завжди і їхня адаптація, а головне — адаптація їхніх родин — це важлива складова і педагогічної справи, і нормального життя суспільства”.

Сьогодні в громадській організації — родини понад 20-ти особливих дітей. Раніше було більше, але вже кілька років Катерина Борисівна не набирає дітей — більше просто продовжує справу та обмінюється досвідом із наступним поколінням борців за права дітей з інвалідністю. Пані Катерина підкреслює: дуже важливо адаптувати не стільки дитину та її родину для повноцінного перебування в суспільстві, скільки власне суспільство, яке часто не готове приймати до себе особливу людину. Саме ця проблема має бути вирішена, як це відбувається в цивілізованих країнах — тоді і за права людей із інвалідністю боротись не буде необхідності.

Ольга Цілинко: “Особливі родини повинні мати особливу підтримку”

Ольга Цілинко — директор громадської організації “Центр сімейної реабілітації “Софія”. Центр названо на честь доньки Ольги — Софійки, яка з народження була особливою дівчинкою, але завдяки старанням батьків і ранньому мудрому втручанню виросла абсолютно здоровою дівчинкою і сьогодні вражає своєю красою.

Софія, донька Ольги Цілинко

Однак, проблеми, з якими стикнулась Ольга після народження Софійки, надихнули її на створення громадської організації, яка б допомагала родинам, що мають подібні проблеми.

Ольга Цілинко

“Дуже важливим аспектом лікування особливих дітей є раннє втручання, — розповідає Ольга. — Перші два роки життя дитини і визначають фактично її майбутнє. Звісно, чимало залежить від діагнозу, але в будь-якому випадку раннє втручання — це шлях до найкращого лікування”.

Сьогодні в організації — понад 30 родин, які мають дітей із інвалідністю. Це своєрідна велика родина, яка разом проходить реабілітацію, відпочиває та розважається — усе виключно разом. Ольга Цілинко не приховує того, що суспільство, на жаль, не готове до гідного сприйняття людей із інвалідністю: “Наших дітей не люблять. Ми незручні. З нами рідко фотографуються, на нас воліють не звертати уваги або відверто нехтують нами, адже наші діти рідко бувають фотогенічними: у них неврологічні захворювання та вади опорно-рухового апарату. Вони малоактивні через хворобу. Таке ставлення – це ненормально, адже наші діти итакі самі, як і інші — просто мають певні захворювання. Із цим необхідно боротись — і нашій організації потроху це вдається”.

Дійсно, дивлячись на фото діток з організації “Софія”, можна впевнитись: вони чарівні! Деякі з них навчаються у цілком звичайних школах, адже можуть цілком повноцінно навчатись разом із іншими дітками. Яскраві приклади — це чарівні Женя та Діана. Щоправда, Діана фотографуватись не любить, а от Женя — справжня модель-зірочка.

Фото зверху – Діана, фото знизу – Женя

“Ми доклали неймовірну кількість зусиль, аби дівчата навчались у звичайних школах, — розповідає Ольга Цілинко. — На жаль, у розумінні чиновників від освіти такі дітки мають навчатись окремо — в умовах домашнього навчання. Слава Богу, мудрість взяла гору”.

Дітки-”софійки” захоплюються малюванням, випічкою, танцями, тобто мають всі ті самі захоплення, що і всі інші дітки.

Родини ГО “Софія”

Захист прав дітей із інвалідністю та їхніх родин, а також психологічний супровід — це головні цілі діяльності “Софії”. Вже понад 10 років родини з особливими дітками отримують якісні послуги психолога та рекомендації щодо належної реабілітації… і щодня борються за своє право доступності на кожному кроці.

Формат статті не може вмістити всіх історій жінок, які борються за права людей із інвалідністю в Херсоні. Насправді таких історій дійсно дуже багато — навіть у кожної з наших героїнь окремо. Але принаймні цей маленький клаптик — чудовий приклад того, що за свої права боротись необхідно, а ми в цілому маємо бути більш людяними та більш уважними один до одного. Життя надто мінливе для того, аби бути впевненими в тому, що завтра ми не долучимось до когорти особливих людей.

Зі святом захисту прав жінок!

Автор: Євгенія Вірлич

Фото: Євгенії Вірлич